СПАДКОВІ СПОРИ — НЕДІЙСНІСТЬ ТА НІКЧЕМНІСТЬ ЗАПОВІТУ

СПАДКОВІ СПОРИ — НЕДІЙСНІСТЬ ТА НІКЧЕМНІСТЬ ЗАПОВІТУ

     Бувають ситуації, що спадкодавець помер, а після його смерті спадкоємці (переважно його діти і другий із подружжя) кожен має заповіт, тобто  спадкодавець підписав два і більше заповітів. Така ситуація означає, що будуть спори при прийнятті спадщини. 

    Буває також,  спадкодавець дав один заповіт, але спадкоємці (діти, чи другий із подружжя) не згідні із заповітом і думають як його оскаржити.

    Що говорить закон ?

    Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. (стаття 1233 Цивільного кодексу України, далі — ЦКУ). Заповіт є одностороннім правочином, оскільки вчиняється лише спадковдавцем.

    Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). (стаття 215 ЦКУ)

    Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов\'язані з його недійсністю. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред\'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. (стаття 216 ЦКУ)

    Правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. (стаття 225 ЦКУ)

    Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. (стаття 1257 ЦКУ)

    Як вважає Верховний Суд ?

    У Постанові ОП КЦС ВС від 01.03.2021 по справі № 473/1878/19 (№ в ЄДРСР 95904937) суд зробив висновок: “При нікчемності другого заповіту слід вести мову не про відновлення чинності першого заповіту, а про те, що вчинення наступного нікчемного заповіту, не може скасовувати попередній заповіт; положення частини четвертої статті 1254 ЦК України є виключенням із загального правила про наслідки недійсності правочину, а отже, за аналогією застосовані бути не можуть. Також немає підстав застосовувати аналогію закону (частина перша статті 8 ЦК України), оскільки питання наслідків нікчемності правочину (у тому числі й заповіту, як одностороннього правочину) врегульовані частинами першою та другою статті 216 ЦК України.

    Положення частини четвертої статті 1254 ЦК України щодо відновлення дії попереднього заповіту є виключенням із загального правила про наслідки недійсності правочину і не регулює правові наслідки нікчемності заповіту.”

    У Постанові  ВС від 20.07.2022 по справі № 461/2565/20 суд зробив висновок: “кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю.

    тільки у разі наявності фізичних вад у заповідача, які позбавляють його можливості прочитати заповіт, посвідчення заповіту відбувається лише при свідках. І саме в цьому разі недотримання такої вимоги щодо порядку посвідчення заповіту відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України має наслідком нікчемність заповіту.”

    У Постанові  ВС від 20.06.2018 по справі № 161/17119/16-ц суд зробив висновок: “Тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). 

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

    Аналогічний висновок зроблений і в постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 523/14606/13-ц.

    Встановлення неспроможності особи в момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними такого стану на момент вчинення заповіту відбувається з урахуванням як висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент вчинення заповіту особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.”.

Звертаю увагу читача, що кожна справа є індивідуальною через набір своїх обставин та деталей, які на перший погляд не важливі, але які може взяти до уваги і дослідити та належно оцінити лише досвідчений адвокат.