Огляд правових позицій апеляційних судів по ст. 130 КАП
Відома стаття 130 КАП передбачає адміністративну відповідальність за керування автомобілем у стані алкогольного або наркотичного сп\'яніння. Найправильніше і найкраще сідати за кермо перебуваючи у тверезому стані.Але якщо із тих чи інших підстав на Вас поліцією складено протокол по ст.130 КАП України, то візьміть до уваги правові позиції апеляційних судів:
І. Вінницьким апеляційним судом у справі № 132/2982/21, постанова від 12 вересня 2022 року
Відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП настає у разі керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
У правовій системі України практика ЄСПЛ є джерелом права, у зв`язку із чим є обов`язковою до врахування судами при розгляді справ відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Так, відповідно до ст.ст. 1 та 8 Основного Закону Україна є правовою державою, де визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно з положеннями ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Ст. 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.
Так, ч.1 ст. 6 Конвенції передбачає, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».
Відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку».
Стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, поширено ЄСПЛ й на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02).
Крім того, у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 р., заява № 36673/04) ЄСПЛ зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Виходячи з практики застосування Європейським судом ст. 6 Конвенції, у випадку, якщо передбачені санкції є достатньо суворими, то скоєне правопорушення має природу кримінального злочину, а отже, його судовий розгляд має відповідати принципу справедливості відповідно до статті 6 Конвенції.
Таким чином, розглядаючи справу про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, судовий процес має відповідати загальним засадам кримінального провадження, а суд має забезпечити гарантії і принципи законності щодо особи, яка притягається до відповідальності, оскільки санкція вказаної статті, при встановленні факту скоєння правопорушення і вини, передбачає штраф, розмір якого значно перевищує прожитковий мінімум для осіб працездатного віку в Україні, як і значно перевищує мінімальний розмір штрафу, визначений ч.2 ст. 52 КК України, а також передбачає обов`язкове позбавлення права керування транспортним засобом.
2. У постанові Київського апеляційного суду від 01.12.20221 року у справі № 761/35181/21, зроблено висновок: «Сам по собі факт визнання особою вини у вчиненні адміністративного правопорушення не може бути достатнім доказом та не звільняє від обов`язку надання особами, уповноваженими на складання протоколів про адміністративні правопорушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини.Відповідно до ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до п.43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» доказування має випливати із сукупності ознак чи неспростованих презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумних сумнівом.»
3. У постанові Чернівецького апеляційного суду від 13.10.2022 року у справі № 718/1824/22 (копія постанови додається), суд дійшов наступного висновку: «Крім цього, як встановлено матеріалами справи про адміністративне правопорушення, працівниками поліції не було задокументовано та не доведено належними та допустимими доказами факту порушення водієм ОСОБА_1 , таких положень ПДР, які б відповідно до ст.35 Закону України «Про Національну поліцію» давали право працівникам поліції здійснити законну зупинку транспортного засобу під керуванням останнього.Тобто, на думку апеляційного суду, із матеріалів справи про адміністративне правопорушення не вбачається, що водій ОСОБА_1 допустив будь-які порушення правил дорожнього руху, за які його слід було зупинити, у зв`язку із чим, всі наступні вимоги працівників поліції водій не був зобов`язаний виконувати, а всі складені процесуальні документи відносно нього не можуть бути належними та допустимими доказами його вини у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130КУпАП.
Такі висновки апеляційного суду, повністю узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.03.2019 року у справі №686/11314/17.»
Дотримуйтесь правил дорожнього руху.
Огляд здійснив адвокат І. Цебак
захист при притягненні до адміністративної відповідальності