Практика ЄСПЛ щодо альтернативної (невійськової служби)
У справі Телятніков проти Литви за заявою № 51914/19 Європейський суд з прав людини дійшов наступного висновку.Обставини справи
Справа стосувалася прохання заявника – пана Т. – про звільнення
від військової та альтернативної служби через свої релігійні переконання
як служителя Свідків Єгови.
Заявник у цій справі є громадянином Литви 1994 року народження, проживає
в районі Конак (провінція Ізмір, Туреччина). Він член Свідків Єгови – релігії,
яка виступає проти військової служби для своїх членів. Заявник підвищив свій статус
до священника.
У Литві Свідки Єгови є зареєстрованою релігійною громадою, але не однією
з дев’яти визнаних державою традиційних релігій.
У червні 2015 року заявника призвали на строкову військову службу. Він
звернувся до частини, пояснивши, що має відмовитися від військової служби
та від будь-якої допоміжної цивільної служби через своє «навчене за Біблією
сумління», посилаючись на статтю 9 Конвенції та статтю 26 Конституції. На той час
служителі дев’яти традиційних релігій були звільнені від військової служби. У вересні
2015 року в задоволенні прохання заявника про звільнення було відмовлено,
а питання щодо цивільної служби залишилося без розгляду.
Це рішення було підтримано Міністерством національної оборони з посиланням
на конституційний обов’язок усіх громадян проходити військову службу.
Заявник розпочав судове провадження, стверджуючи, що він повинен бути
звільнений від військової служби через статус служителя, і наголошуючи
на дискримінації Свідків Єгови у відповідному законі. Очікуючи рішення
Конституційного суду в подібній справі, Вільнюський регіональний адміністративний
суд зупинив провадження.
Конституційний суд у своєму рішенні, серед іншого, зазначив таке:
«... свобода сповідувати та поширювати релігію чи переконання не може
слугувати виправданням для ... недотримання законів ... [Кожен] повинен
дотримуватися Конституції та законів ... З-поміж іншого, це означає, що на підставі
своїх переконань, сповідування релігії чи вірувань ніхто не може відмовитися
від виконання конституційно встановлених обов’язків, [таких як] обов’язок
громадянина проходити військову службу чи альтернативну службу національної
оборони, або вимагати звільнення від цих обов’язків».
Після відновлення провадження у квітні 2019 року Вищий адміністративний суд
ухвалив остаточне рішення, вказавши, що конституційний обов’язок громадянина
проходити обов’язкову військову службу чи альтернативну службу національної
оборони поширюється на служителів традиційних і нетрадиційних церков
або релігійних організацій у Литві. Відповідно до Конституції не було жодних підстав
для звільнення заявника від військової служби чи альтернативної служби
національної оборони.
Посилаючись на статтю 9 Конвенції (свобода думки, совісті і релігії), заявник
скаржився на те, що йому було відмовлено в праві відмовитися від військової
служби, незважаючи на його істинні переконання щодо цього, і на відсутність
у зв’язку із цим можливості проходження цивільної служби.{PAGEBREAK}
Оцінка Суду
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ відмова від проходження військової
чи альтернативної служби може бути проявом релігійних переконань тієї чи іншої
особи. Хоча заявник у цій справі не був засуджений за будь -який злочин у цьому
аспекті, ЄСПЛ усе ж вирішив, що відмова надати йому статус особи, яка відмовилася
від військового обов’язку, була втручанням у його щирі / істинні релігійні
переконання. Таке втручання мало підставу в національному законодавстві
й випливало з конституційного обов’язку громадян щодо забезпечення громадської
безпеки.
ЄСПЛ нагадав, що обов’язкова військова служба накладає важкий тягар
на окремих громадян. Необхідно було знайти баланс між необхідністю розділити
тягар військової служби та совістю (віросповіданням) особи. Вищий
адміністративний суд не з’ясував, чи справді були вагомі причини для того,
аби не звільняти заявника від військової служби. Натомість цей суд послідовно
ставив конституційні зобов’язання осіб перед державою вище від права на свободу
віросповідання. Загалом литовська система обов’язкової військової служби
не забезпечила балансу між потребами суспільства загалом та особами,
які відмовляються від військової служби з релігійних міркувань і які хочуть зробити
певний вклад у суспільство будь-яким іншим чином.
Щодо альтернативної цивільної служби ЄСПЛ вказав, що це не є реальною
альтернативою, оскільки вона є частиною військової структури, а призовники в усіх
положеннях іменувалися «військовослужбовцями строкової служби».
Державам необхідно було створювати альтернативи поза структурами військового
командування.
Зрештою, ЄСПЛ встановив, що неповага держави до заперечень заявника
проходити військову службу з релігійних міркувань не була «необхідною
в демократичному суспільстві», що порушило статтю 9 Конвенції.
Висновок
Порушення статті 9 Конвенції (свобода думки, совісті і релігії).
Рішення в цій справі ухвалене Палатою 7 червня 2022 року й набуде статусу
остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.
за матеріалами Верховного суду